Шкільний музей

Розміщення предметів у музеї української вишивки Лебединської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3 нагадує оселю білорусько-українського типу періоду Середньовіччя, коли зліва від входу знаходилася вариста піч повернута вогнищем до вікон, що символізувало поєднання сонця і вогню. По діагоналі від печі розташований парадний кут. У народі його ще називали покуть, червоний кут, святий кут. У ньому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зіллям та квітами.

     У селянській хаті було прийнято зберігати одяг на жердці. Тут висіли рушники, сорочки, плахти інші предмети одягу. Одяг народу тісно пов’язаний з його історією. Стрій Слобожанщини (нашого регіону) мав свої особливості. У музеї зберігається національний одяг, який зібрано у Зеленому Гаї на Лебединщині. Чоловічий одяг вирізнявся білою сорочкою, вишитою на комірці-стійці, горловині та краях рукавів; широкими шароварами, стягнутими в талії; свиткою та солом’яним брилем.

Традиційними для краян були чоловічі «понеділкові» сорочки. На другий день весілля, у понеділок, молодий одягав сорочку, яку спеціально для нього вишивала наречена. Жіночий костюмний комплекс на Слобожанщині включав білу сорочку, вишиту на уставках, уздовж рукавів та вузькому комірі. Поясне вбрання – плахта – ткалась у клітини жовтогарячої гами з вкрапленням червоної та чорної барв. Парчевий фартух «завіса» обшивався внизу сукном. Верхній одяг свиту оздоблювали кольоровим шнуром, аплікацією. Завершував стрій парчевий очіпок і велика квітчаста хустка. Одяг датується кінцем XIX століття.

        У музеї зібрані українські рушники різного призначення: божники, стирок, утиральник, весільні, настінні, кілкові, подарункові.     Зібрані рушники у різних регіонах України: білі вирізувані рушники Чернігівщини; різнобарвні вишивки Закарпаття, де в одній композиції сміливо поєднуються різні кольори;  рушники у сірій, синій та жовтій кольоровій палітрі притаманні Полтавщині та вишиті у техніці «хрестик». У кінці XIX століття на Сумщині з’явилася перша фабрика по виготовленню переборних рушників, на яких частіше всього зображували стилізованих тварин та рослини. У музеї української вишивки зберігається кролевецький рушник, виконаний у геометричному стилі червоними нитками на білому тлі.

        Ще з часів Київської Русі дівчинку з 5 років учили вишивати. До свого повноліття вона повинна була вишити 100 робіт. Посаг складався у скриню. У скрині музею української вишивки представлені предмети побуту, а саме сорочки і кофта-станок жіночий, фартух рядна, рушники різного призначення, зимова жіноча юпка, кожух і чоботи. Елементи постільної білизни – «підзори».

Традиційне українське житло прикрашалося художньою вишивкою картин, які представлені у музеї. Цим вишивкам близько 70 років, вони були дуже популярними на Слобожанщині.

      Сучасна вишивка, наслідуючи традиції народної, зберігає свій дивосвіт. Народне мистецтво вишивання як і народна пісня, велике надбання нашої культури, вираз любові до рідної землі. Тому учні Лебединської загальноосвітньої школи № 3 активно залучаються до цього особливого виду мистецтва. Результати їхньої праці можна побачити у музеї.